|
[24 Feb 2008|11:17pm] |
| [ |
mood |
| |
 melancholy |
] |
Я всегда плачу после трогательных моментов в фильмах...Не могу сдержаться...
|
|
| Деякі спогади або Далі буде... :) |
[28 Nov 2007|10:06pm] |
| [ |
mood |
| |
 nostalgic |
] |
«At the moment I’m happy with my present because of my parents. I’m really thankful to them, to my sister, my family, friends…and it’s just because they are.
They are always with me, even if I’m abroad» - Эти слова я написала на одном из тренингов в Швейцарии. Они показались мне важными…
|
|
| Обурення |
[28 Nov 2007|10:02pm] |
|
Набридли люди. Набрид цей егоїзм. Хамство. Взаємо неповага. Це присутнє в кожному, але в більшій, чи в меншій мірі. Лицемірство. Заздрість. Як я їх ненавиджу. Бездіяльність. Жадність. І постійне невдоволення. Робіть же щось, чи ви ще не знаєте нічого?! Згадайте народні мудрості! – до речі, виходить тавтологія, нажаль. Коли ж вже буде те радісне „нарешті”?! Чекають всі – його нема. Сидимо, чекаємо, його нема... То що ж сидіть? Вставай! Мила моя, вставай! Більшого вимагай – може тоді вже прийде Наша радісна година, та що вже там година!? Хоча б хвилину хтось би дав...
|
|
| MUSE |
[24 Oct 2007|10:50pm] |
| [ |
mood |
| |
 cheerful |
] |
| [ |
music |
| |
Take A Bow-MUSE |
] |
Была на концерте этой группы 13 октября. Конечно же я слушала их до концерта, поэтому в принципе и пошла (планировала за полгода до того, как узнали точную дату их приезда), но то, что я слышала на дисках, были просто сухие, неживые запаси, и представьте, если впечатляли эти записи, что было на концерте. Это потрясающе ( краще слово для опису цього почуття звучить на українській мові: неймовірно!!! ) ... Я вперше почула концерт групи, яка грала кожну пісню, кожну мелодію та звук так, наче від серця відірвали. Кожна композиція була пронизана душевністю почуттів, кожна композиція була подарунком для нас, слухачів у залі. Щойно аудиторія починала впізнавати перші ноти, відбувався вибух криків захоплення, радості, схвалення збоку фанатів, які наче казали :”Так! Грайте! Грайте! Саме цю! Саме цю пісню ми й хотіли” . А далі відбувалося взагалі щось дивовижне, натовп перед самою сценою ( фан-зона1, де й мені випало щастя провести майже увесь концерт ) починав несамовито пригати, махати руками, танцювати і підспівувати, навіть якщо ти не хотів ні пригати, ні танцювати ( можливо від втоми, як це було зі мною під кінець їх виступу ), люди поруч, не помічаючи нічого, підхоплювали тебе і несли разом с собою, і в тебе звідкілясь знову з’являлися сили, щоб продовжити самому. Після концерту я була з ніг до голови мокра, дуже хотілося пити, я була втомлена (звичайно, після 3 годин очікування на вулиці та в залі, і, звісно ж, самого концерта ), туфлі змінили свій колір з коричневого на білий, але мені було все одно, я отримала шалену енергію, драйв з запасом на один рік вперед, стільки вражень, почуттів – все це переповнювало мене, тому я ще довго не могла заспокоїтися. Люди з концерту були майже в такому ж стані, і для не було дивних бачити дівчину, всю мокру, в легкому одязі (хоча на вулиці був вже вечір, і прохолода, звісно ж, давала про себе знати), з широко відкритими очима і нездорово радісною посмішкою, але я не уявляю, що думали люди навкруги. Хоча...мені було байдуже, мені й зараз байдуже. Найголовніше те, що отримала незабутнє задоволення від виступу такої феноменальної групи, як Мьюс...
|
|
|
[18 Jul 2007|01:19pm] |
| [ |
music |
| |
ОЕ-Не залишай |
] |
Знайди мене, лякай мене,
Лікуй мене, цілуй мене,
Шукай у снах, коли немає...
Візьми мене, забудь мене
І знов знайди, поклич мене
І вибачай, шо так чекаю!..
|
|
| ну вот... |
[14 Jul 2007|10:59am] |
| [ |
mood |
| |
nostalgic |
] |
| [ |
music |
| |
Muse - New Born |
] |
ненавижу виртуальные клавиатуры!!!-но другой тут нету.
да,я в Париже.в моем, казалось бы, любимом городе(посл Киева конечно :) ), но все равно...я чувствую,что-то не так...
снова заграницей,снова одна...хм-сейчас кто-то скажет,что я с ума сошла,что тебе еще надо?катаешься по заграницам и тд и тп.
может этот кто-то и прав...
мне просто не хватает кого-то рядом, кого-то,кто любил бы меня.
эх...)
|
|
| ...не знаю... |
[13 Jun 2007|09:34pm] |
|
Не знаю,что написать...всеравно никто не прочитает...хм...Хотя...я могу писать,что угодно тогда.Главное не cойти с ума,ибо получается,что говорю я сама с собой...Неважно!
Теперь я уже не часть УГЛ,поскольку я ухожу."Ліцейна родина"...тепер я можу згадувати про це з сумною посмішкою або з полегшеним подихом.Дивлячись, що згадувати.Друзів або уроки хіміїї...Хм.А які ще спогади,крім друзів,можуть викликати у мене посмішку?Що мене взагалі там утримувало?..
Взагалі, цей заклад не такий вже й поганий-дисципліна,хороші знання і т.д.-але коли я туди йшла,я не знала,що весь дух лицея пронизаний націоналізмом.І це мене постійно обурювало.Потім я змирилася...Верніше,мене змирили,щоб я мовчала і не зривала уроки.
Можливо багато-хто зі мною і не погодиться,але мені здається,що ліцей вчить нас підкорюватися.В цьому ліцеї панує тоталітаризм.Досить глобально сказано...але частка правди в цьому є.
Тільки зараз я зрозуміла,що ліцей мене пригнічував.Якщо порівняти ту мене на початку 9класу і зараз-це просто небо і земля!В минулій гімназії мене всі любили(ну,майже всі:)) і поважали,я поводила себе вільно, а тепер?!...Я ніколи не була такою невпевненою у собі,такою сором'язливою...Моє справжнє "Я" виходить назовні лише в крайніх випадках.
Я дуже сподіваюсь,що це пройде в новому ліцеї. Що ще...Ну..мені зараз подобається один хлопець...син моєї вчительки....Взагалі-то він трохи замалий для мене(щодо поведінки і віку),але мені так подобаються його очі...В людині для мене очі трохи не найголовніше.Хоча кажуть,що це банально і брехня,але я вірю,що "очі-дзеркало душі".Очі видають людину.Коли вона бреше.Коли намагається щось приховати.Коли кохає.
Ми знайомі з ним три тижні.Через чотири дні я переїзджаю в інше місто.А наше з ним спілкування збільшилось лише питаннями про музику і погоду...Хоче це вже добре.Лише день потому ми вперше поздоровкались:)
Все це через те, що...ми обидва дуже сором'язливі.І знову випливає ліцей.Ні.Не можна у всьому звинувачувати ліцей.Тим більше,я там вже не навчаюся...Треба щось робити.
А!згадала...у нього є дівчина...Гм...Цікаво було б на неї подивитися)
Крім очей,мені в ньому подобаються ще дві речі:він грає на електрогітарі і у нього чорне волосся...
|
|
| Что-то родное |
[07 Jun 2007|10:02pm] |
| [ |
music |
| |
Коли тебе нема - Океан Ельзи |
] |
Сегодня я побывала в двох местах Лондона: Музей Ноттинг Хилла(не фильма(как оказалось...)) и Футбольный клуб Челси.
Музей Ноттинг Хилла это своеобразный музей истории,только там не были выставлены какие-то глобальные вещи...которые как-то на что-то сильно повлияли(...),там были выставлены вещи из повседневного быта анлгичан начиная от правительства королевы Виктории и заканчивая 90-ми.Этим этот музей и отличается.В нем я увидела 40летнюю баночку кокаколы,50летний милкивей,первый пылесос( :) ),первые сигареты и много чего другого интересного.К каждому десятилетию были написаны краткие описания.Вот...не знаю чего,но меня немного взбесило,когда в одном описании было написано,что они получали определенное кол-во продуктов на месяц,и англичанка(моя учительница) сказала(с таким серьйозным лицом),что на улице нельзя было увидеть толстых,все были худые.Прям трагедия уже!Обьясняю свою реакцию.Я вспомнила голодомор в Украине.Когда нельзя было не то чтобы толстых увидеть,а и худых то не было-все были тощие...просто кожа и кости.И они не получали ничего,наоборот-у них отбирали все.Я вспомнила страницы из учебника истории,где были написаны цифры умерших.Я вспомнила фотографии.Эти ужасные фотографии тех несчасных людей...Вот это трагедия...
Но это так...мысли вслух...
Потом мы отправились в клуб Челси.Наконец-то я увидела что-то родное...-Андрей Шевченко)))
Чесное слово,я так обрадовалась,увидев его изображение в магазине сувениров,что скупила полмагазина:)
Я была искренне рада за него...что он добился таких высот...
И знаете,что меня еще обрадовало?-на англ языке его имя пишется как Andriy,а не Andrey!он какбы подчеркивает,что он-Андрій, українець!
Хотя может это не так,но я хочу в это верить...)
Да...порой я бываю такой наивной...но иногда можна себе это позволить,иначе я не выдержу постоянно видеть мир таким,каким он есть....
|
|
| Вино,шоколад и сигареты |
[03 Jun 2007|01:11am] |
| [ |
music |
| |
"Научи меня быть счастливым"-би-2 |
] |
Уже неделя, как я живу в Англии... мне предстоит еще 4.
Очень скучаю...
(Пояснения:меня отправили в Англию учить язык, живу в семье преподавателя.)
Сегодня к нам на барбекю пришли друзья хазяйки дома - провели время довольно таки весело...говорили о многом...один из друзей(самый молодой;)) недавно был в Украине,только он не помнил где именно:\ так что я пыталась угадать где ж он все таки был.Оказалось,что в Донецке:)
Вообще сегодня мы много говорили об Украине...слишком много...Я смотрела в огонь и представляла себе, что сейчас делают мои родные и близкие...там...далеко...в родной Украине.
Парень,который был в Донецке(имя не помню), налил себе красного вина, и мне так захотелось вырвать бокал у него из рук и выпить его.Не подумайте, что я алкоголичка,вовсе нет:), просто....так паршиво стало на душе...грустно.В тот момент у меня было только 3, нет, 4 желания - вино,шоколад, сигареты и...просто вернуться домой.
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
|
|
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
revienne's journal